За Вашими листами і зверненнями

Шановні читачі! Перед тим, як ознайомити нашу аудиторію з деякими листами і зверненнями до редакції (а їх до нас поступило чимало), ми би хотіли звернутися до Вас з деякими проханнями і роз’ясненнями. Повірьте, що ми цінуємо кожне звернення, кожен дзвінок і кожен наданий нам матеріал, поважаємо кожну висловлену Вами думку і інколи, навіть, солідарні з нею. Але хочемо, щоб і Ви нас розуміли. По деяких питаннях до газети Ви звертаєтеся явно не за необхідною адресою. Звичайно, тішимося, що Ви читаєте «Фастів Інфо» і звертаєтесь до нас, намагаємось нікому не відмовити у допомозі висвітлення добрих справ і проблемних питань нашої Фастівщини. Але ми є газетним органом, а не правоохоронним чи наглядовим, і це не слід плутати. Все таки рейди з перевірки неякісних залежаних продуктів у деяких наших великих продуктових магазинах (на чому настоює у своєму зверненні одна читачка) мають робити інші люди і служби, ніж ми. Писати за це ми можемо. Але головне ж не написати просто про проблему, а вирішити її, домогтися результату. І для цього значно краще спочатку звернутися до відповідних державних органів (бажано у письмовій формі), куди ми Вам радили. Повірьте, що відповідні положення чинних законів України про звернення громадян і доступу до публічної інформації на Вашому боці. До нас Ви можете звертатися тоді, коли  ваші законні звернення не будуть розглядатися у встановленому порядку і ми це обов’язково висвітлимо на своїх шпальтах та будемо допомагати Вам добитися справедливості.

Взагалі, ми хочемо допомогти кожному, але не завжди ми можемо це зробити з різних об’єктивних причин. Так як не всі з ваших звернень чи дописів минулого місяця ми змогли задовільнити, змушені  пояснити чому.

ВІД РЕДАКЦІЇ.

Шановні читачі! У нашій співпраці дуже Вас просимо зважати на деякі аспекти:

1. Зрозумійте, що наші шпальти не безрозмірні, що ми видаємося за рахунок матеріальної підтримки і що не все ми можемо друкувати, особливо, з великих об’ємних матеріалів. Стислість висловлених думок закономірно вважається талантом і про це повинен пам’ятати будь хто з наших дописувачів.

2. У нас немає будь-якої цензури. Але дуже просимо нормально зрозуміти деяких наших шанувальників, що матеріали з критикою інших видань (нехай і підписані) є для редакції не зовсім етичними. Тому ми бажали б утриматися від їх друку по зрозумілим для всіх етичним причинам. У кожного видання, як і у нас, є свої принципи редакційної політики, тому не нам визначати те, що і як повинні писати інші фастівські газети чи кому вони «служать». Ми відповідаємо за своє видання і зазначимо, що з цікавістю читаємо і слухаємо всі без виключення фастівські засоби масової інформації.

3. Щодо перекладу деяких наданих нам оголошень, то наша позиція у цьому питанні проста і зрозуміла. Наше видання – україномовне.

4. Деяку надану нам інформацію ми не можемо відразу без перевірки друкувати і тому не слід на нас за це ображатися.  Ми завжди готові надати свою площу для висловлення в етичній формі своєї проблеми і позиції, але з авторською відповідальністю.

Ще раз наголошуємо, що поважаємо всіх наших читачів і розраховуємо на подальшу співпрацю з Вами.

А тепер ознайомимо Вас з частиною тих матеріалів, що надійшли до редакції протягом минулого місяця.

До нас звернулися голова Фастівської міської громадської організації «Товариство захисту тварин «Брати наші менші»» Демченко Валентина Василівна і її заступниця Шевченко Тетяна Анатоліївна. Вони піднімають тему людської жорстокості і антилюдського знущання над тваринами, а також заявляють про те, що наша міська влада спеціально до приїзду обласного губернатора на початку минулого місяця влаштувала повальне отруєння собак і котів у місті. Ми знаємо, що мер і керівники комунальних служб міста заперечують це, але представники «Братів наших менших» настоюють на своїй думці і хочуть звернутись до фастівчан з цього приводу. Слово Демченко В.В.:

Страшно, коли люди не розуміють, що творять у своїй злобі беззахисним істотам. Страшно, коли люди не розуміють, що вони є на цій землі не вовками, а саме людьми, коли вони приносять муки довірливим тваринам і не мають жодної краплини милосердя та людяності при цьому. Запам’ятайте, що якщо сьогодні вони так поступають з тваринами, то завтра вони те ж саме зроблять з любою людиною. Тільки дайте їм команду і вб’ють чи отруять будь-кого. Не сумнівайтеся у цьому. Бо це порода безжалісних садистів-прислужників і нелюдів.

Те, що було влаштовано 8 серпня у Фастові напередодні приїзду до міста обласного керівника А.Присяжнюка для проведення обласної колегії можна назвати тільки одними словами. Диким варварством і вершиною безжалісного знущання над тваринами. Наші керівники, щоб вислужитись інколи перед своїм начальством, задіюють всілякі методи. Такі були задіяні і цього разу, щоб продемонструвати Присяжнюку ніби чистоту у «своєму господарстві». Натомість, через це у дворі, де кафе «Орбіта», перед «Знахідкою», перед «Київстаром», у провулку Горького, у дворі «Старого гастроному», біля банку «Аваль», по вул. Кірова, та скрізь по Фастову валялися того дня отруєні собаки і коти. Нехай би це йому показали, а не виставки. Навіть, велика породиста отруєна вівчарка лежала у самому центрі міста. Бідні тварини билися у конвульсіях від отруєння дуже сильними ядами, харкали кров’ю і це скрізь бачили люди, бачили діти. Багато ж дітей потравлених собак по кличках знали: «Черниш», «Люся», «Барсік»,  інші. Часто підгодовували їх. І уявіть, як вони дивилися і плакали, як тварини лежали у калюжах крові. Тварини ж довірливі, вони не передбачають, що деякі нелюди свідомо підкидують їм отруйні м’ясні шарики.

Ми, де могли, підбирали їх і везли до нашого зоолікара Володимира Васильовича Гортовлюка до його ветлікарні по вул.1-го Травня, 9а. Але він вже мало кому міг допомогти, бо виявлялося сильне отруєння.

Знаєте, інколи частина фастівчан з люттю на нас нарікає: «Та що вони возяться там з тими псами і котами? Їм робити немає більше чого?» Таким не зрозуміти, що є ще на світі милосердні люди, хто з своїх 800-1000 гривень готовий половину віддати на підгодівлю цих нещасних тварин, а ось той, хто має мільйон – удавиться за 100 гривень. А ті, хто лютують, – і за 1 гривню, як правило, удавляться. Повірьте, це вже перевірено життям. Ось у цьому, якраз, і є головна різниця між нами, як між людьми. Повірьте, коли вони цим нещасним тваринам не хочуть допомагати, пинають їх ногами, труять, так вони і людям ніколи не будуть допомагати, будуть пинати їх, а як буде потреба, то і перед найжахливішим не зупиняться.

Але зупиняти вищезгаданих типів слід, бо з ними невдовзі нічого святого у світі не залишиться і вони доведуть його до самознищення. Чому наші керівники міста всіляко відхрещуються від влаштованого травлення тварин? Тому що добре розуміють, що є стаття 299 Кримінального кодексу України «Жорстоке поводження з тваринами». Вона  передбачає за знущання над тваринами, вчинене із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських чи корисливих мотивів покарання винних штрафом до 50-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6-ти місяців. А ті самі дії, вчинені у присутності малолітнього, що мають найбільш вразливу психіку, караються штрафом до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 2-х років. Тому бояться наші посадовці попастися. Тому чинять ці злочини негласно, не боючись Бога.

Ось Ви кажете, що влада відмовляється від причетності до скоєного дикунства. А скажіть, хто ще крім влади може по всьому(!) місту організувати отруєння тварин? Чи, що це за влада така, яка не знає, що у неї скрізь твориться по місту? Не шукає ж винуватців. Знаєте, скільки вже раз ми фотографували постріляних і отруєних собак у Фастові та передавали у міліцію? Завжди отримуємо відмовний матеріал, бо міліціонери ж знають, хто за цим насправді стоїть. Та і ми знаємо. Скрізь чуємо, як на нарадах мер комунальникам кричить «Та скільки можна слухати за тих собак? Зробіть щось з ними». Ось і «роблять». А яку душу мають, то і такими методами «роблять».

Так, є у місті декілька зграй безпритульних собак. Але саме собак, як Ви чуєте, без притулку, котрий нормальні люди мали б їм надати. Ну недарма ж кажуть, що собака буває кусачою від життя собачого. Є ж відповідні держпрограми, які прийняті з цього питання. Одного разу нас, навіть, вже возили місце дивитися на Кадлубицю для можливого притулку, але все завершилось безрезультатно. Шкода ж для якихось тварин надати ділянку землі. Краще ж собі, правда. І не слід брехати про великі кошти для цього притулку. Запевняю, що у нас є більше півсотні людей, які б допомагали цьому притулку чим хто може, тільки б виділили під нього землю і хіба що сторожа у штаті для нічного часу. Повірьте, що є ще люди у нашому Фастові. Прості, звичайні люди. Але… люди!

До редакції звернувся з своїм листом і фастівчанин Микола Марченко, якому не сподобалася організація владою нинішнього святкування Дня незалежності:

Шановні читачі! Люблю писати вірші. Колись був написав вірша під назвою «Дзвін незалежності». Мені казали: «Що ти робиш, по кому ти дзвониш?» Відповідав – що незалежність будується не паперовою брехнею і що такій державності кінець може бути близенько.

Як у воду, читачі, дивився. Відсвяткували ми на Фастівщині нещодавно вже 20-й День Незалежності. Звичайно, знаменна подія в житті нашого народу і країни. Але захотілося поділитися деякими своїми об’єктивними відчуттями і думками від побаченого 19-24 серпня цього року у Фастові. Як завжди в останні роки наша фастівська влада це свято намагається перетворити у збори своєї правлячої партії і всіляко здевальвувати. Організовує його тільки для себе, сама себе хвалить і сама себе нагороджує. Живе, можна так сказати, «своїм кодлом», сама для себе.

Мабуть, фастівська влада думає, що основним атрибутом святкових міських і районних дійств відзначення української незалежності повинно бути «гідне» прийняття з короваями свого патрона обласного масштабу «….» (вибачте, читачі, бо важко мені старому дається вимовити ім’я по батькові цього чоловіка, страшно стає, бо я ж з покоління 1930-х). А найголовніший атрибут ─ слово посадовців про «найкращу владу у світі», «про найбільше зробившого для незалежності України нинішнього президента». Своє справжнє відношення до незалежності і організованих їм дійств ці «дуже люблячі Україну» посадовці висловлюють завжди дуже просто. Тим, що майже відразу після своїх виступів відчалюють у більш потрібні місця і кампанії, ніколи не досиджують і третини часу на цих урочистостях. А для людей запускають формальну синьо-жовту піну.

Було так і нинішнього разу. Що Пеньковий у місті, що Бусенков в районі закінчували свої виступи вигуками «Слава Україні!». Були на урочистостях і сцени з рекламою «Славянского року», і кольорові синьо-жовті шари, хоча у місті і біло-синіми обійшлися. Були і фанфари, і почесні грамоти з тризубами. Тільки у абсолютній більшості чомусь вони на 20 (!) році незалежності діставались саме тим, хто проти цієї незалежності, прапорів і тризубів боровся, хто і нині під червоними прапорами часто ходить. Цинізм?─Цинізм!

У нас у місті повний завал з водоканалом і комунальними службами, а серед нагороджених – їх майже половина. Інша половина – депутати від Партії... (треба казати якої?), працівники влади і голови вуличкомів з тієї ж партії, ветерани КПРС і Радянської Армії. Згадайте, читачі, як колись у 1990-х роках саме багато хто з нині «нагороджених» не давали встановити у Фастові і по селах району українську символіку, затято на «общепонятном» боролися з українською мовою. До речі, і нині вони часто намагаються фастівчан привчити до «славянского», до «общепонятного» (концертних виступів дітей на ньому при урочистостях вистачає). А чому б і ні? Їх, ніби, тоді у 1990-х ми перемогли. Всупереч їм Україна стала незалежною державою. Але…з ними ж. І що ми сьогодні маємо?.

Сьогодні, на 20 (!) році незалежності України, нагороди від «української державної» міської і районної фастівської влади подіставались, в основному… (не смійтеся, будь-ласка) багатьом колишнім парторгам, секретарям ідеологічних комісій і членам парткомів КПРС, багатьом затятим колишнім місцевим борцям з українською державністю. Дивна у нас українська незалежність, читачі, правда? Нинішня влада цинічно нагороджує саме тих, хто протидіяв її проголошенню, хто їй шкодив і шкодить. Серед нагороджених нею десятків людей – тільки один-двоє були у 1990-1991 рр. за Україну самостійну. Тих же людей, хто за незалежну Україну був і є, навпаки, наша нинішня фастівська влада намагається всіляко вичистити зі списків нагороджених, не бачити і не чути. Звичайно, що без нагород влади ці люди не пропадуть і будуть надалі ще затятіше відстоювати ідеї української державності, бо бачуть з ким мають справу. Але святкування самого Дня незалежності нинішня фастівська влада звела вже до повного абсурду, до рівня своїх партійних зборів. Більшої нісенітниці вже не буває. Девальвується все, що можна. Все у них, як за часів колишнього міському КПРС, а тому і всі ті ж нагороджені. Тільки тепер вже не на день річниці Ілліча чи Жовтневої революції, а на День Незалежності України. Тільки яке відношення вони мають саме до незалежності України? Вони ж з нею боролися!

І що цікаво? Не соромляться колишні затяті комуністи цих нагород, не цураються синьо-жовтих грамот з тризубами, які ламали і рвали ще недавно. Чого, спитаєте? О-о... Там же інколи при нагородженні від клятої «жовто-блакитної» України і декілька сотень гривень перепаде та якась добавка до пенсії може бути від якоїсь «почесної грамоти». А ось цього(!) вони ніколи нікому не подарують. Це весь зміст їхнього життя, за що вони порвуть будь-кого на своєму шляху. Спочатку у комуністичної червоної держави все, що можна, для себе вигрібли, а розвернувши будьонівку тепер і у незалежної жовто-блакитної України прилаштувалися без жодного докору совісти продовжувати робити те ж саме. Ми дивуємося і обурюємося цією «непотопляємою» публікою. Але не так, як слід. Бо бути «непотопляємою» і робити фарси з української незалежності їй дозволяє наша байдужість і тихе споглядання за цим цинізмом.

До редакції також звернувся з листом з побажаннями до нашої газети борівчанин Олексій Роженко:

Знаю, якою непростою справою є видання газет, у тому числі і «Фастів Інфо». Бо все у цій справі будується на ентузіазмі і творчому підході редакції, бажанні розвивати за допомогою газети моральні і національні ідеї, а не корпоративні. І головне тут людський фактор, особистість.  Якраз 11 серпня минуло 12 років відтоді, як померла добра, порядна і талановита Людина, справжній Патріот ─ журналіст, колишній головний редактор всеукраїнської газети «Самостійна Україна» Юрій Михайлович Дмитричев. Ми добре зналися, багато зустрічалися. Юрій Михайлович багато місця у своїй газеті приділяв новинам з Фастівщини, дуже любив наш край, багато раз бував тут і мріяв на пенсії оселитись десь недалеко біля річки Стугни чи озера Сорочого. Та передчасна смерть від раку печінки у 1999 році не дозволила йому стати нашим земляком. А щонайгірше, так це те, що допомогли йому здобути страшну хворобу у нервах і переживаннях наближені «цінні» люди─майстри кабінетних інтриг. Вони вміють добивати людей. Але після того, як вони його з посади головного редактора газети з’їли, то невдовзі чомусь померла і сама газета, яку і він, і ми називали «своєю дитиною». Бо незабаром «цінні» знайшли собі ще більш цінні місця, і газета стала їм непотрібною. Бо хтось вкладає в українську справу, в Україну душу, а хтось нею користується. Тільки від других для України нічого не залишається, а від Ю.Дмитричева залишалось. Вічная йому пам’ять і помолімось же за його Душу (саме з великої літери). Адже і він свого часу молився за всю Україну і працював для неї.

Тому хочу, щоб і від «Фастів Інфо» для України і української справи на Фастівщині залишився такий корисний слід, як від Ю.Дмитричева.

Інші листи читачів ─ у наступних випусках нашої газети.